В Особі Христовій
У своїй письменницькій діяльності я дуже часто повертаюся до питання страждань, неначе роздираю стару рану, що ніколи цілком не зцілюється. Мої сумніви приходять до мене в обличчі тих моїх читачів, що діляться зі мною сумними історіями. Згадую, як один пастор подзвонив мені після того, як дізнався, що через недбале переливання крові його дружина й маленька донька інфікувалися вірусом СНІД і наразі помирають. “Як я тепер можу говорити про Божу любов своїй молодіжній групі?” – запитував він мене.
Цілковита посвята
Граючи в університетській баскетбольній команді, я на початку кожного грального сезону приймав свідоме рішення цілком довіряти своєму тренеру. Я йшов до спортзалу і робив все, що він наказував мені. Не думаю, що моя команда мала б від мене якусь користь, якби я качав свої права: “Тренере, я хочу кидати м’яча у корзину, мені подобається дриблінг. Але тільки не проси мене тренуватись бігом, грати у захисті й дуже потіти!”
Дихання життя
Одного зимнього морозного ранку я вела доньку до школи. Нам було дуже весело від того, що ми споглядали, як наш подих створює пар. Ми сміялись з тих різних хмаринок, що вилітали з наших уст. Я сприймала той момент як дар, насолоджуючись життям і спілкуванням з донькою.
Скарб для усіх
У березні 1974 року китайські фермери копали в одному місці криницю і натикнулись на несподівану знахідку. Йдеться про Теракотову Армію – натурального розміру статуї вояків з теракоти (жовтої глини), що були поховані під сухим ґрунтом центрального Китаю. Ці скульптури датуються 3 століттям до Різдва Христового.
Довгостроковий вплив
Кілька років тому ми з дружиною зупинились в одному готелі у віддаленому англійському містечку. Крім нас там були ще чотири подружні пари – всі британці. Ми ніколи з ними раніше не зустрічались. Якось ми сиділи в залі разом, попиваючи каву, і наша бесіда переключилась на тему: “Чим ви займаєтесь?” На той час я займав посаду президента Інституту Муді в Чикаго, але подумав, що мої нові знайомі навряд чи знають цей учбовий заклад і його засновника Д. Муді. Та коли я назвав місце своєї роботи, ті люди здивували мене своєю миттєвою й емоційною реакцією: “А… Муді та Санкі? – сказав один. – Той самий Муді?” А інший додав: “У нас є збірник духовних пісень Санкі, і наша родина часто збирається разом, щоб поспівати з нього під піаніно”. Я був дуже вражений! Євангеліст Дуайт Муді та музикант Айра Санкі понад 120 років тому проводили у Британії свої зібрання, але їхній вплив відчувається й дотепер.
Нове життя
Слова батька глибоко ранили серце Раві. “Ти нікчема. Ти – тягар для нашої родини”, – сказав він. У порівнянні з іншими талановитими братами Раві здавався цілковитим невдахою. Він намагався досягти успіхів у спорті – і досяг. Але все одно почувався неповноцінним. “Що з мене вийде? – переймався він. – Я цілковитий нікчема? Може мені піти з цього життя якимось безболісним способом?” Ці думки переслідували його, але він нікому про них не казав. Це було неприйнятним у його культурі. Його вчили особисту біль тримати при собі й нікого не впускати у свій внутрішній зруйнований світ.
Долина благословень
Французький художник Генрі Матісс вважав, що останні роботи в його житті найкращим чином виражали його сутність. Протягом того періоду він експериментував з новим стилем, створював великі кольорові картини, часто використовуючи замість фарби кольоровий папір. Цими яскравими образами він прикрасив стіни своєї кімнати, що було важливим для нього – адже у нього виявили онкологічне захворювання і він часто був прикутий до ліжка.
Втратити, щоб знайти
Коли я вийшла заміж за свого нареченого-англійця і поїхала до Великобританії, то гадала, що то буде така собі п’ятирічна пригода в іншій країні. Я ніколи не думала, що проживу там майже 20 років, що інколи буду почуватись, наче втрачаю життя – адже кинула свою родину, друзів, роботу і все що було таким знайомим, рідним. Але, втрачаючи старе, я знайшла нове життя. Значно краще життя.
Вплив вітру
Уявіть собі світ без вітру. Опале листя не літало б по вулицях. Та мабуть мало хто знає, що через застигле повітря дерева почали б раптово руйнуватись! Саме це трапилось у величезній будівлі зі скла, що була побудована в пустелі штату Арізона. Дерева всередині куполоподібної споруди (площа майже 2 гектари) в якій не було вітру, і яка називалась “Біосфера 2” , зростали швидше за звичайні дерева. Але потім раптово ламались під власною вагою. Дослідники цього проекту зрештою дійшли до висновку: для міцного зростання дерев потрібен вітер.
Згадуй це, коли важко
Наш син протягом семи років страждав від наркотичної залежності. То був надзвичайно важкий період для мене і моєї дружини. Ми молились, чекали на зцілення і навчились святкувати маленькі перемоги. Якщо протягом доби нічого поганого не траплялось, ми казали один одному: “Сьогодні був чудовий день”. Це коротеньке речення навчило нас бути вдячними Богу за Його допомогу навіть у найдрібніших речах.